Чого боїться учень? Відповідь на це запитання може дати кожен дорослий, коли пригадає своє дитинство. Ці почуття виникають у ситуації невизначеності.

    Отже, перед дитиною з першого дня перебування у школі постають типові ситуації, що викликають страхи: напружене очікування початку уроку і його кінця, невизначеність свого стану, невідомі стосунки, нові рівні спілкування, постійне напруження вдома.

    Під час уроку в учня з'являються нові страхи: страх задачі (як зіткнення з невідомим за відсутності навичок розв'язання); страх загрози, як неможливості змінити очікувану негативну ситуацію; страх наслідків дій, що можуть не збігтися з тим, чого очікує вчитель. За такої ситуації дитина може забути про свої минулі страхи. Але може статися й так, що нові страхи накладуться на вже існуючі, і тоді життя для дитини під час навчання стане справжнім жахом.

     Виникає ситуація, коли страх «вибиває з колії» і може паралізувати діяльність. Усім відомий випадок із кроликом, який не тікає від удава і дозволяє себе проковтнути. На відміну од страху, який часто є неусвідомленим і негативно впливає на діяльність учня, побоювання дитини мають конкретні причини. Школяр може точно вказати, чого саме він побоюється, реально оцінити причини побоювання. Можна використати побоювання для підсилення активності та подолання небезпеки.

      Як допомогти дитині?

      По-перше, дати їй можливість зрозуміти природу свого страху. Навчити не соромитись своїх страхів, не заганяти їх у середину.

      По-друге, допомогти їй розібратися у причині страху, знайти шлях до подолання його. Дитина повинна вірити, що вона сама може перемогти страх, зможе активізувати себе для діяльності.

      По-третє, слід допомогти дитині в с самопізнанні, виробленні впевненості у своїх силах. Цьому сприяють особисті комунікаційні стосунки школяра у класі, що дають йому змогу досягти гармонії в особистісному і соціальному плані.

      Учень має велике навантаження у навчанні: йому потрібно усвідомити навчальне завдання, знайти шляхи його вирішення, усвідомити результат навчальної дії.

     Якщо він не має можливості знімати напруження під час гри чи праці, то це підсилює відчуття невпевненості, тривожності..

     Підвищення психічної тривожності учня іноді пов'язане з нерозумінням змісту навчального матеріалу. Навіть незрозуміле для учня слово стає пусковим «механізмом» формування дискомфортного стану. Але й занадто довгі речення, перенасичені змістом, викликають ту саму реакцію – вичерпують його енергетичні можливості (речення повинно мати до 7 слів).

    Наведені факти вказують на одну з причин утрати мотивації навчання. У дитини зникає бажання вчитися, бо як можна пізнавати не розуміючи суті слів? Адже слова є інформаційними та енергетичними позначеннями навколишнього світу. А якщо дитина від початку навчання не розуміє їх змісту, то це призведе до неправильного вживання понять у подальшому житті.

   Учитель повинен допомагати учневі на кожному уроці: з'ясовувати значення і смисли слів, які зустрічаються у навчальному матеріалі; учити прийомів роботи зі словниковою та іншою довідковою літературою; привчати дітей до самостійної пошукової та дослідницької роботи.

    Молодшому школяреві, щоб зняти напруження, достатньо буде погратися, зайнятися посильною працею, змінити стиль спілкування. Страх викликає скутість, м'язове напруження. Найкраща можливість для розвитку психомоторних процесів – рух.

     Нерідко почуття невизначеності викликають стресові ситуації, що нагромаджуються і переростають у хронічний дистрес. Стрес виникає у навколишній обстановці, яка потребує адаптованої поведінки.

    Отже, вже перші кроки дитини у школі, пов'язані з адаптацією до умов навчання, приводять до стресу. Причиною його можуть бути різні чинники: порушення звичного способу дій, хвороба тощо.

   Залежно від рівня енергопотенціалу реакція на стрес у дітей різна. Одні діти починають працювати інтенсивніше, інші стають пасивними. Така пасивність може привести до психічних порушень, фізичних захворювань, якщо не відбувається імпульсивного вибуху. Організм, природно, шукає сили до подолання труднощів.

   Якщо у дитини є можливість черпати сили, вона вистоїть, якщо енергопотенціал (здатність до дії) слабкий, то негативний стрес, так званий дистрес, руйнує здатність дитини до творчості. 

    Результати досліджень свідчать, що в наш час, порівняно з минулим десятиліттям, не тільки збільшилася кількість тривожних дітей молодшого шкільного віку, а й змінилися самі форми їх тривожності, тривожність «подорослішала», стала глибиннішою, особистіснішою.

    Багато дітей живе в атмосфері емоційних негараздів, емоційного напруження або досить часто опиняються в подібних ситуаціях. Стосунки у сім'ї є основним джерелом як дошкільників і молодших школярів, так і підлітків. Одним із найрозповсюдженіших страхів у дітей є страх засмутити батьків. Подібна атмосфера заважає переживанню почуття захищеності, надійності сімейного оточення, що необхідно для нормального емоційного самопочуття.

     Важливо зупинитися на так званих складних ситуаціях, які виникають у дітей. Саме складні ситуації в їхньому житті дуже часто не сприймаються з належною уважністю й серйозністю дорослими. Складні ситуації досить часто можуть переростати у неподоланні бар'єри, які закріплюються відповідним страхом.

    Складна ситуація – явище індивідуальне, тому буває досить складно її виявити. Важливо довідатися про неї у самих дітей.

   Складними ситуаціями діти найчастіше називають перевірку знань під час контрольних та інших письмових робіт; відповідь перед класом (у цій ситуації найважливішим є думка про нього вчителя та однокласників); отримання низького балу; невдоволення батьків успішністю дітей (складність цієї ситуації визначається тим, що вона є джерелом усіляких заборон і покарань); конфлікти з однолітками (сварки, бійки, ізольованість у групі однолітків); конфлікти з дорослими (основна причина яких – неслухняність дитини, порушення нею встановлених правил, унаслідок чого відбуваються виховні санкції з боку батьків або інших дорослих, які не завжди справедливі, на думку дітей); ситуації публічного виступу (концерти, спортивні змагання); випадки невдач у будь-якій діяльності (коли у дитини щось не виходить); ситуації фізичної травми або небезпека її отримання (падіння, удари, переломи).

    Коло ситуацій, які діти вважають для себе важкими, досить широке. Важливо відзначити, що абсолютна їх більшість – ситуації не виняткові, а повсякденні, на які дорослі найчастіше просто не звертають уваги. Натомість кожна з них може стати для дитини серйозною проблемою, про що оточуючі часом не підозрюють. А непоміченість дитячої проблеми з боку дорослого може призвести до непередбачуваних дій  дитини.

    Необхідно допомогти дитині розпізнати, що з нею відбувається. Суть підтримки може полягати в наступних кроках:

1. Насамперед спостерігайте за поведінкою дитини в різних складних ситуаціях і оцініть конструктивність її поведінки (особливу увагу звертайте на швидкість зміни настрою дитини, прояви аутичної поведінки,  агресії, переважання процесів збудження над гальмуванням тощо).

2. Проаналізуйте разом із дитиною (у вільній ненав'язливій формі) можливі варіанти подолання тих чи інших складних ситуацій повсякденного життя, які часто зустрічаються або можуть зустрітися дитині. Це допоможе розширити когнітивні можливості та здібності дитини, розвинути у неї необхідні навики аналізу складних ситуацій, що є важливою умовою конструктивної поведінки (уміння керувати мисленням, почуттями та уявою як «інструментами» роботи для розв'язання складних задач).

3. Зверніться до власного досвіду поведінки у складних ситуаціях (тобто згадайте, як працює ваше мислення, почуття та уява), відрефлексуйте свої способи подолання труднощів, оцініть їх ефективність. Результатами такого аналізу можна поділитися з дитиною

4. Навчіть дитину елементарних технік аутогенного тренування.

5. Навчіть дитину просити про допомогу (особливо, якщо ситуація для неї здається безвихідною).